БЕРЕГ ЭТОТ И ТОТ. МЕЖДУ НИМИ РЕКА МОЕЙ ЖИЗНИ
В кінці греблі Шумлять верби. . . Бува, почуєш пісню і спахнеш Пекучим болем пізньої любови — І от — далечина Твоїх безмеж, Твоїх небес нестриманая повінь: Пливе, пливе блакитна широчінь, Росте, росте співучим колом обрій; Від білих хмар лиш смарагдова тінь Біжить ланами, лиш вітри недобрі Напружують свій навіженний чвал… О, як забуть Тебе, єдину … Читать далее
Немов розлука аж до скону. Гірке весни чуже вино — Минай за шибкою вагону, Барвиста й буйна чужино! Ти не згасиш жаги і спраги Росою пишної краси, Ні ненависти, ні відваги Ти серцеві не додаси. Воно голодним вовком виє, Йому пустеля — вся земля.. І марно далеч блакитніє, І сяють луки і поля.
Внук кремезного чумака, Січовика блідий праправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні — богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана — Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть п’яний сміх В скривавлене обличчя — муці. Чия залізна голова І з‑під катівської сокири … Читать далее
А син питає: як дійти? де шлях? І просить рисувати все те саме: Тополі, хату, соняшні поля, Вітряк понад вишневими садами І річку, що як стрічка, чи як спів Пливе в хвилясту далеч… Сину, сину, Як з’ясувать, що шлях той — помста й гнів, Що треба йти в незнане до загину. А серце бідне ось … Читать далее
Лежиш, розпусто, на розпутті, Не знати — мертва чи жива. Де ж ті байки про пута куті Та інші жалісні слова? Хто гвалтував тебе? Безсила, Безвладна, п’яна і німа Неплодну плоть, убоге тіло Давала кожному сама. Мізерія чужих історій Та сльози п’яних кобзарів — Всією тучністю просторів Повія ханів і царів. Під сонні пестощі султана … Читать далее
Не забути тих днів ніколи: Залишали останній шмат. Гуркотіли й лякались кола Під утомлений грім гармат. Налітали зловісні птахи, Доганяли сумний похід, А потяг ридав: На Захід… На Захід… На Захід… І услід — реготався Схід. Роззявляв закривавлену пащу. П’яний подих нудив, як смерть. Де ж знайти нам за Тебе кращу Серцем, повним Тобою вщерть?
Він загнуздав і стримав при безодні Баских стихій скаженого коня. О, як же люто чуєм ще й сьогодня Вогонь і дим того страсного дня! Той час, той гук, коли в гарматнім горлі Ревла і клекотіла яра мідь, Коли свердлив орлиним зором Орлик Батальний вир, похоплюючи мить, Ту мить страшну, що нещадимо й мертво На два … Читать далее
І від віків повзуть під стіни орди, Як ніч, як тьма, як чорна сарана… Навколо ж нарід, мирний і негордий, В масній землі нестямно порина. І від віків столичний город — вдовий: І князь, і каган одійшли навік, Лишень живуть міцним життям будови, І голосний — їх кам’яний язик. О, жаден гетьман з цих козацьких … Читать далее
Кожен день тут проходить пустельний і легкий, А Ти — там, за горами й ярами гориш. Не поможуть ні подорожі далекі, Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж. Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? — Научи мене кров’ю Твоїх молитов! Не поможе ніхто. І не буде інакше. І з сльозами моїми змішаю питво. … Читать далее
Чорна ніч над твоїми обшарами, Ніч червоних пожеж і плачу. Хто ж закляв тебе чорними чарами На поталу вогню і мечу? Щоб північнодикунськими ордами Знов топтати землю святу. Щоб сини твої мріями гордими Знов кривавили світлу мету. Чорна ніч над твоїми руїнами. І йдемо ми до тебе крізь ніч, І, як факел, несем на Вкраїну … Читать далее