Кожен день тут проходить пустельний і легкий,
А Ти — там, за горами й ярами гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.
Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? —
Научи мене кров’ю Твоїх молитов!
Не поможе ніхто. І не буде інакше.
І з сльозами моїми змішаю питво.
Що мені телефоти, версалі, експреси?
Нащо грім Арґентін? Чудеса Ніягар? —
Сниться синя Синюха і верби над плесом.
Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Бідна хата та тепла долоня сестри…
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!
