Немов розлука аж до скону.
Гірке весни чуже вино —
Минай за шибкою вагону,
Барвиста й буйна чужино!
Ти не згасиш жаги і спраги
Росою пишної краси,
Ні ненависти, ні відваги
Ти серцеві не додаси.
Воно голодним вовком виє,
Йому пустеля — вся земля..
І марно далеч блакитніє,
І сяють луки і поля.
