Топчуть ноги радісно и струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тримтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняєтся просторам
І землі за світлу радість – жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила –
Ні на що – твоїх єдиних уст!
ЛЕТО
Босиком бегу по теплым струям,
Там, где за межою степь лежит.
В день такой предаться поцелуям,
В день такой одним желаньем жить!
Пьяным солнцем тело налилося,
Радостно бушуя и крича.
И дрожат испуганно колосья,
Чуть касаясь моего плеча.
В сотах мозга золотом прозрачным,
Медом утомленным мысль кружит.
И не хочется о грустном думать, мрачном.
Хочется о счастье думать, жить!
И о том, что столько губ судьбою,
Искушеньем грешницу губя,
Не сумели заменить собою
Одного, любимого, тебя!