Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість.
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини гострі і щасливі!
Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря, тепле та іскристе.
Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… і до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти…
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.
І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.
Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти дорогою одною.
Заметемо вогнем любові межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
ВОЗВРАЩЕНИЕ
Мы тронем в путь в осенний день прозрачный,
Хотя конец дороги нам неведом.
Тяжелый труд, но стоит ли о мрачном,
Когда как приз нам впереди – победа!
И то, о чем мечталось год от года,
Все станет явью, сбудется, воскреснет.
Какое счастье встретиться с природой,
С кустом и камнем, с материнской песней.
Подумать только: наши люди, села.
А завтра нас, проснувшись, город встретит.
Искристый воздух гомоном веселым,
Дождем и солнцем нам разбавит ветер.
Но вдруг печалью, болью сердце стиснет,
Остудит мозг купелью ледяною.
Все новое и мать у старой вишни
Уже не повстречается со мною.
И настороженно душа замрет в испуге,
Чтоб отделить чужое от родного.
Заметить, разное отметить друг о друге
И осудить бессмысленно и строго.
Пусть сильной болью сердце защемило
И к горлу ком стремится от чего то
Пусть в песне той, в которой сердцу мило
Вдруг зазвенит несвойственная нота.
Все будет, знаю, горечь и обида.
Но милый край не может быть чужбиной.
Нам нужно искренно, не подавая вида
Пройти все перекаты и глубины.
И все, что долго за чертой лежало,
Вброд перейдя стремительные воды,
Все то, что нам всегда принадлежало,
Возьмем, вернувшись к своему народу.