Переглядаючи світлини
Моєї давньої весни,
На крилах пам’яті я лину,
В мою минувшину, як в сни.
Ось ми веселою юрбою
Йдемо купатись до ставка
І ще не знаємо з тобою,
Що в вир потягне нас ріка
Тих почуттів, що в серці зріли.
Та відчуття уже були,
Що нас якісь нестримні сили
Одне до одного вели.
І, як не бачене ще диво,
Душа здригалася злегка,
Коли тебе ще несміливо
Моя торкалася рука…
Затім додому йшли веселі,
Доволі вчасно, вже коли
В дворі селянської оселі
Від страв ломилися столи.
Збирались люди на весілля,
Щоб привітати молодят,
І сміхом повнилось довкілля,
І виглядав щасливим брат.
І розцвітала наречена
Від світлих поглядів рідні,
Було і радісно, і щемно
Під свята жарти і пісні.
Коли ж упав на землю вечір,
Хоча весілля ще гуло,
Тоді замислили ми втечу,
Щоб прогулятись за село.
Ще зорі небо не квітчали,
Та легка тінь лягла на даль,
Ми час кохання зустрічали
Що вже дзвеніло, як кришталь.
Десь вдалині стихало свято,
А ми ховались у житах,
І згодом темрява крилата
Накрила нас, як добрий птах.
Нам з висоти світили зорі
І стрекіт коників лунав,
В їх жизнєрадісному хорі
Солодкий щем серця проймав…
Та як жита не колосились,
Той шал надій зійшов на прах,
Нещадна втрутилася сила —
По різних ми жили містах,
І знову стрілися не скоро.
Так і скотилось все з гори…
Та серед житнього простору
Тоді щасливі ми були.
І хай та зустріч промайнула
Лиш вогником в моїм житті,
Її вплели в моє минуле
На спомин струни золоті.
