З ВАГОНУ
Немов розлука аж до скону. Гірке весни чуже вино — Минай за шибкою вагону, Барвиста й буйна чужино! Ти не згасиш жаги і спраги Росою пишної краси, Ні ненависти, ні відваги Ти серцеві не додаси. Воно голодним вовком виє, Йому пустеля — вся земля.. І марно далеч блакитніє, І сяють луки і поля.