БЕРЕГ ЭТОТ И ТОТ. МЕЖДУ НИМИ РЕКА МОЕЙ ЖИЗНИ
Це буде так: в осінній день прозорий Перейдемо ми на свої дороги. Тяжке змагання наші душі зоре, Щоб колосились зерна перемоги. І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість. Нам буде сонцем кожний кущ і камінь У ці хвилини гострі і щасливі! Подумать тільки: наші села й люди, А завтра прийдемо … Читать далее
І знов з’єднались в одну оману О, дивне танґо, — і сум і пристрасть. Пливу на хвилях твого туману Згубила керму, спалила пристань! І б’ється серце, і гнеться тіло, В твоїм повільнім і п’янім вирі – Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а може й сіре … Чекає прірва на кожнім схилі – Та … Читать далее
Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухатись порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град. Щоб, заховавши мудрий досвід У скриньці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина. Щоб власній вірі непохитній Палить лампаду в чорну ніч І йти крізь січні в теплі квітні, … Читать далее
Не цвітуть на вікні герані — Сонний символ спокійних буднів. Ми весь час стоїмо на грані Невідомих шляхів майбутніх. І тому, що в своїм полоні Не тримають нас речі й стіни, Ні на день в душі не холоне Молодече бажання чину. Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому,— Може, завтра вже нас відкличе … Читать далее
Навколо радощів так мало… Який у чорта “днів бадьор”, Коли ми крила поламали У леті марному до зор. І гнів, і муку неозору Співаю я в ці дні журби, Коли лакеї йдуть угору Й мовчать раби. Коли розходяться з ділами В розгоні страшному слова. Розбий же голову о камінь, Моя Вкраїно, удова… Як і колись, … Читать далее
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами… Любіть … Читать далее
В огні нестерпної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували… Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О, будьте прокляті, кому назад повернуто обличчя! Брати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте, — віки не знали ми, чиї ми діти!.. Хтось застромив у серце шило, … Читать далее
І все, куди не йду, холодні трави сняться, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п’янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице… І сняться все мені далекі темні очі, що в’януть і мовчать в осінній далині… А щоки, як колись, вітри мені лоскочуть, і запах чебрецю несуть вони мені… Ну, як … Читать далее
І знову дні руді та бурі, такі щасливі та сумні! Ми не обернемо на бурі свої ридання і пісні. Невже не згине доля клята, щоб не казали вже про нас, що ми наївні, як телята, у цей важкий грозовий час!? Невже не можна, мій народе, усім сказать, що ти є ти, що страшно нам на … Читать далее
З дерев опадає убрання, і вітер у сурму гука. Покірна краса умирання, чому ти мені так близька? І осінь, і дим над рікою… О земле, подібна пісням, чому я всім серцем з тобою, немов умираю я сам?! Неначе зорі погасання, коли у сльозах небеса, покірна краса умирання, осіння прощальна краса.