ВЕЧIРНЯ ПIСНЯ

За вiкнами день холоне,
У вiкнах — першi вогнi…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою i гнiв.

Зложи на мої колiна
Камiння жорстоких днiв,
I срiбло свого полину
Менi поклади до нiг.

Щоб легке, розкуте серце
Спiвало, як вiльний птах,
Щоб ти, наймiцнiший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцiлунком теплим,
М’яким, мов дитячний смiх,
Згашу полум’яне пекло
В очах i думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Прорiже перша сурма —
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не вiзьмеш плачу з собою —
Я плакати буду пiзнiш!
Тобi ж подарую зброю:
Цiлунок гострий як нiж.

Щоб мав ти в залiзнiм свистi —
Для крику i для мовчань —
Уста рiшучi як вистрiл,
Твердi як лезо меча.