ОДА СОНЦЮ

Мене один хвилює спомин,
Не перекладений в слова:
Як сяйва сонячного промінь
І тіло, й душу зігріва.
Я ріс під думи тополині
При полину і солов’ях,
І вислів «сонячна Вкраїна»
Я зрозумів лиш в цих краях.
Там, біля рідного віконця,
Повитий мріями юнак,
Приймав я пестощі від сонця
Як повсякдення вірний знак.
З тих весен літ пройшло немало…
Хоч кров не блідою була,
Мені завжди не доставало
Того, вкраїнського, тепла.
І хоч небесне те світило
І тут таке, як і у нас,
Якась мене штовхає сила
Сорочку зняти зайвий раз.
Знать, актуальні і донині
Оті Тарасові слова…
Хоч світить сонце на чужині,
Але не надто зігріва.