Я часто з сьогоденням жартував
У днів струмках: прозорих, каламутних,
Все плани на майбутнє лаштував
І йшов, як в небосхил, у те майбутнє.
Минали тижні, місяці, літа,
І в їх лункім, безпечному полоні
Я ніс своє життя у майбуття
В своїй відкритій всім вітрам долоні.
І ось з усім, що знав і що умів
Зійшов вкінець на піднебесну кручу,
І лиш тоді, здається, зрозумів
Ту істину просту і неминучу.
Що, як би не світилось на меті,
Яку б ти не виглядував розраду,
Та все, що було кращого в житті,
Для тебе, як не сумно, вже позаду.