РОЗДУМИ

Дивлюсь на молодих дівчат
І щиро млію потихеньку.
Який цвіте роскішний сад
І рве навпіл моє серденько.
Воно ще б’ється згаряча,
Як хвилі об високу скелю.
І не поплавилась свіча
В моїй неприбраній оселі.
Та скільки їх не викликай,
Літа не вернеш молодії,
Давно пішли за небокрай
Твоя весна, твої надії.
Вже час твій котиться з гори,
І будять сон минулі рани.
І скільки «мед» не говори,
Солодше точно вже не стане.